Одного разу, коли я подорожував Гімалаями, сталася велика пожежа в лісі. Усі як могли намагалися зупинити вогонь, але я помітив групу чоловіків, що стояли і дивилися на дерево, яке ось-ось мало охопити полум’я. Коли я запитав їх, що вони там побачили, вони вказали на гніздо, повне пташенят. Над нам, дико кругляючи у повітрі, їхня мама-пташка вигукувала застереження своїм маленьким. Проте, ні вона, ні ми не могли нічим зарадити, і незабаром полум’я почало підніматися догори. Ми всі були приголомшені тим, що зробила пташка, коли вогонь охопив гніздо. Замість того, щоб полетіти геть від того страшного місця, вона кинулася донизу і сіла на гніздо, ховаючи своїх пташенят під крилами. За мить вона і пташенята перетворилися на попіл.

Ми не могли повірити своїм очам! Я повернувся до тих, хто стояв поруч і промовив: «Ми щойно стали свідками великого чуда. Бог наділив цю пташку такою вірністю та любов’ю, що вона віддала своє життя, намагаючись захистити своїх пташенят. Якщо її маленьке серце настільки було сповнене любові, якою незбагненною повинна бути любов її Творця. Це та любов, через яку Ісус Христос залишив небо і став людиною. Це та любов, яка примусила Його зазнати ганебну смерть на хресті заради нас».

С. Сінгх.

Підготувала: Рак Інна, м. Копичинці, kulbabka_@ukr.net

На главную