Голос Ісуса Христа. 

Малий Матько їхав з матусею в гості.  Перед зупинкою він бачив стільки людей і чув стільки голосів і дивних звуків з усіх боків, що не міг через це опам’яталися. У станційному залі було ще гірше. Люди тиснули один на одного,  звучали голоси з гучномовців, про відправлення поїздів. Матько дивився  і слухав. Здивований, він відпустив мамину руку, люди відірвали його від матусі, і він вже був сам. Ще мить він із цікавістю дивився і слухав, але відразу зрозумів, що загубив матусю, і почав плакати. Він чув сотні голосів. Деякі з них були добрі, лагідні. Вони запитували його, чому він плаче, як його звати, і хотіли йому допомогти. Але він тільки плакав і плакав. Він був таким жахливо самотнім серед тих усіх людей і голосів! І матуся злякалася, з ясувавши, що Матько загубився. Вона почала його шукати. Вона проходила серед людей у станційному залі і гукала: Матьку, Матьку!” Матько теж її ще не бачив, але почув серед тисяч той один близький голос любові. Ми теж на станціях життя ходимо серед тисяч людей і чуємо тисячі різноманітних голосів, але тільки той один єдиний голос кличе нас із любов’ю до себе і може нас врятувати. Часто він є біля нас, і ми його чуємо. Зробімо так, як Матько: киньмося в обійми Ісуса Христа!

Підготувала: Понтус  Оля, Тернопіль, kotuk_82@mail.ru

На главную