Два Андрійка

Два Андрійка Може ви й не повірите, проте ще донедавна було два Андрійка: один – вдома, а другий – в школі.Андрійко зовні дуже симпатичний: русяве густе волосся, сині оченята, рум’яні щічки, що цвітуть здоров’ям. Коли він приходив до школи у своїй формі з білим комірцем, то, здається, кращого хлопчика немає в світі. Завжди ввічливий, акуратний, підтягнутий, Андрійко мимоволі привертав до себе увагу шкільних товаришів.

А ось удома… Вдома був зовсім іншим. Прокидався вранці сердитим, вередував, не хотів снідати, розмовляв голосно, вимогливо бурчав, ніколи не міг знайти своїх речей. Навіть не посміхався: завжди ходив набундючений. І звичайно ж, не слухався маму.

Мамі було прикро і боляче. „Що мені робити? – питала вона поради в Ісуса. – Допоможи мені, Господи, будь ласкавий!”

Слід зазначити, що Андрійко дуже любив свою вчительку Віру Петрівну. Він з усіх сил намагався їй сподобатись, старався зрозуміти її з півслова, у всьому догоджав, дарував квіти. Звичайно ж, учителька бачила Андрійка тільки у школі, тому була впевнена, що хлопчик завжди і всюди зразковий. Хіба можна не полюбити такого учня? Андрійко справді став улюбленим учнем Віри Петрівни.

А бідолашна мама вдома чула від Андрійка щоразу більше докорів, і палкіше молилася до Ісуса за дитину. Вона намагалася захопити синочка чимось цікавим, привернути його лагідністю, турботою; пробувала застосовувати і суворість. Однак, нічого не допомагало.

Невідомо, скільки це тривало б, якби не Ісус. Можна обманювати вчителів і товаришів, проте Господа обманути неможливо. Скільки облич не мала би людина, Бог не дивиться на них. А в людини двоєдушної не може бути чисте серце. Воно уражене небезпечною хворобою. Таким було серце Андрійка. Він мав потребу в терміновій допомозі Ісуса. По молитві його люблячої мами Господь послав йому цю допомогу.

Одного чудового дня, коли Андрійко прийшов зі школи, мама попросила його піти до крамниці купити свіжого хліба до обіду.

– Я не хочу нікуди йти! Вічно ти змушуєш мене щось робити. Краще погуляю. Я маю багато своїх справ! – злісно вигукнув син.

– Але ж я дуже втомилася сьогодні. Ти мені не допоможеш? – сумно запитала мама.

– Ні! Не хочу! Крутись сама! – прогримів Андрійчик голос.

– Прошу тебе… Постав хоч тарілки на стіл…

Андрій розгнівався ще більше, однак почав неохоче накривати на стіл. Він поставив тарілки і абияк розкидав ложки, ножі й виделки. Мама мовчки спостерігала за такою недбалою роботою.

Коли хлопчик вже збирався виходити, мама сказала:

– Андрійку, у нас сьогодні на обід буде гостя. Вона чекає тебе в кімнаті.

Син озирнувся і зблід. Через напіввідчинені двері сусідньої кімнати він побачив…

– Але ж, мамо, – розгублено прошепотів хлопчик, – стіл накритий не для гостей.

– Так, ти накрив його для своєї мами.

– Я зараз, миттю поставлю все по-іншому!

– Вже запізно. Ми не можемо змушувати чекати гостю. Запроси, будь ласка, Віру Петрівну!

Трохи не плачучи від сорому та відчаю, Андрійко зайшов до сусідньої кімнати.

– Віро Петрівно! Ви, звичайно, все чули? – мало не плачучи сказав хлопчик.

– Так, мені сумно, що вдома я побачила іншого Андрійка, зовсім не того, якого щодня звикла бачити в школі, – відповіла вчителька.

Усе було так несподівано, що Андрійко більше нічого не міг сказати. Він сів на диван, затулив обличчя руками і розплакався. Мама сіла поряд, обняла свого неслухняного синочка і теж плакала.

А Віра Петрівна, дивлячись на них, дякувала Богу, що Він спонукав її серце прийти сьогодні в цей дім. Вона вірила, що після цього випадку її любий учень перестане хитрувати і цей урок запам’ятає на все життя.

І вона не помилилась.

– Я виправлюся! Я обов’язково виправлюся! – крізь сльози палко обіцяв Андрій. – Я обов’язково скористаюся маминою порадою і буду благати Ісуса, щоби Він простив мені мою погану поведінку і навчив бути стриманим та люблячим вдома.

Андрійко сказав правду. Це підтвердила мама, яка зараз мала можливість по-справжньому милуватися своїм сином і дякувати за нього Богу.

„Вірний та праведний (Бог), простить нам гріхи наші та очистить нас від усякої неправди”. Добро і зло постійно ведуть боротьбу в нашому світі й на території наших сердець. Чи переможе добро, залежить від нас самих. Тож нехай воно переможе!

Підготувала: Рак Інна, м. Копичинці, kulbabka_@ukr.net

На главную


Получайте свежие статьи прямо себе на почту.


Введите свой E-mail и нажмите на кнопку для подтверждения



Вы можете оставить комментарий , или Трекбэк с вашего сайта.

Оставить комментарий

Рейтинг@Mail.ru Мальчишки и девчонки, а также их родители Каталог Христианских Ресурсов «Светильник»