Любов яка служить. 

Після весняної зливи  річка  вийшла зі своїх берегів, вона виривала дерева, проникала в будинки, зривала мости. На одному мості зірвалися опори на обох кінцях, тільки середня залишилася стояти і саме там стояв будинок. Можливо ви знаєте, що в старі часи будинки будували на мостах. Дім здригався від сильних ударів хвиль, вода, як скажена била в опору, на якій стояв будинок. У вікнах будинку було видно батька, матір і дітей. Всі гукали і кликали на допомогу, перш, ніж міст впаде. Натовпи людей на березі дивилися, але ніхто не насмілювався допомогти. Один граф під’їхав до мосту на своєму коневі. Він побачив родину в небезпеці, витяг свій гаманець із грошима і закричав: “Я дам сто дукатів тому, хто їх врятує!” Глядачі дивилися один на одного: “Я б хотів мати стільки грошей”, – сказав один, але коли подивився на розбурхану річку замовк. Батько, мати і діти ще й досі кликали на допомогу. Дворянин пропонував гроші, але сам не зважився ступити в човен. В той час від берега відплив маленький човник. У ньому сидів молодий чоловік, який сильно, двома веслами, утримував човен у течії і спрямував його до середньої опори. Всі спостерігали затамувавши погляд. Дитина за дитиною злазила з вікна в човен, за ними йшла мати, останній – батько. Почався жорстока боротьба із сильною течією. Нарешті молодий веслувальник із допомогою батька пристав човном до берега. Сім’я була врятована. Дворянин із нагородою чекав на березі: “Візьми дукати, ти їх заслужив”. “Дякую, я не хочу грошей, я радий допомогти сусідам! Якщо хочете, дайте гроші їм, вони втратили все, що мали!” В цей час остання арка впала з великим гуркотом у річку. Яке щастя, що є ще на світі люди, яким вистачає радості від того, що вони могли допомогти ближнім і іншої нагороди вони не шукають. Хто ж з них був дворянином? 

Підготувала: Понтус  Оля, Тернопіль, kotuk_82@mail.ru

На главную