Данилко – каліка

Данилко - калікаВ одному з найжалюгідніших будинків у східній частині Лондона в темній та вбогій кімнаті на горищі лежав Данилко-каліка. Він лежав тут більше двох років, усіма залишений і майже забутий. Коли він був ще маленьким, його батьки померли, лишивши хлопчика на догляд старій родичці, котру він називав Грані. Народившись калікою, Данилко завжди був страждальцем. Коли йому було трохи краще, він ходив на милицях, підмітав вулицю або відносив на недалеку відстань невеличкі посилки, щоб заробити собі трохи грошей. Та невдовзі після смерті батьків він зліг зовсім. Дуже неохоче стара Грані дозволила йому зайняти кімнату на горищі свого будинку, якої він вже більше ніколи не залишав.

Мама навчила його читати і писати. Іноді в холодні вечори він приповзав в зал, де тоді проходили євангельські зібрання, щоб зігрітися. Втомлений тілом і онімілий від холоду він не міг звертати належної уваги на те, що чув у такі вечори.

Але день за днем, лежачи у своїй кімнаті, Данилко пригадував почуте, і в нього з’явилося велике бажання знати більше про Бога і мати власну Біблію. Він знав, що тільки з Біблії благовісники отримують свої знання. Наважившись, він якось запитав про це у Грані. Його добрі наміри вона зустріла іронічним сміхом. Біблія не була в колі її інтересів. І яке діло такому як він хлопчикові до Біблії? Хоч задум хлопчика не вдався, та бажання придбати Біблію не згасло.

Якось до нього по старих сходах вбіг рухливий Іванко Лі, єдиний приятель каліки.

– Ура! Ура! Яке щастя! Завтра від’їжджаю на північ. Прийшов попрощатися з тобою, Данилку, – кричав він збуджено, сідаючи на краєчок ліжка і витираючи з обличчя піт. – Але я приніс для тебе, друже, прекрасний подарунок, – сказав Іванко і вийняв з кишені щось загорнуте в брудний шматок сірого паперу.

Данилко підвівся на ліжку, не дуже зрадівши почутій новині.

– Я приніс тобі, Данилку, новенький блискучий шилінг, але ти дивися – не витрачай його до тих пір, доки не матимеш крайньої потреби.

– Ой, Іванку, який ти добрий до мене, але я маю велику потребу нині! Мені потрібна Біблія.

– Біблія? А я ніколи не прагнув її мати. Чи таке чувано, щоб бідний хлопчик витратив на Біблію все, що має? Між тим, мені довелося збирати ці гроші протягом кількох місяців.

– Не гнівайся, Ваню, друже мій, – відповів бідний хлопчик. – Ти від’їжджаєш, а я залишаюсь ще самотнішим. О, як би я хотів мати Біблію! Будь ласка, купи її, Ваню, сьогодні ж ввечері у Фішера, поки лавка не зачинилася. Грані ніколи цього не зробить. Якщо я віддам ці гроші в її руки, вона витратить їх на горілку.

– Нащо тобі Біблія? Адже тільки вчені можуть зрозуміти, що в ній написано, – понуро сказав Ваня Лі.

– Може це й правда, але мені дуже хочеться її мати. Я повинен дізнатися, чи ті люди в зібранні, котре я іноді відвідував, правильно говорили про Того, Кого вони називали Ісусом. Хай Біблія буде твоїм прощальним подарунком. Ти мене цим дуже втішиш, Ваню.

– Добре, друже, я піду, та я не знаю, скільки коштуватиме Біблія.

– Фішер продає їх якраз по шилінгу, це я бачив у вітрині, коли там проходив. Швидше, Ваню, а то лавка зачиниться!

Ваня був вкрай невдоволений. Він повільно йшов сходами вниз, набагато повільніше, ніж підіймався вгору. Та його розчарування розвіялося перш, ніж він повернувся з прекрасною Біблією.

– Фішер сказав, що я не міг би лишити тобі, Данилку, кращого подарунка, ніж ця Книга. І він стверджує, що шилінг добре використаний, що для тебе Біблія буде дорожчою від тисячі фунтів стерлінгів, тому що в ній міститься те, про що всі ми повинні знати.

Данилко був переповнений радістю і вдячністю.

– Ваню! Я це знаю! – вигукнув він, притискаючи Книгу до грудей.  – Тепер я щасливий. О, який ти добрий, що подарував мені цей шилінг!

Друзі розлучилися і більше ніколи не зустрічалися. Якби цей добрий хлопчик міг дізнатися, яким дорогим скарбом стала та Біблія для його друга-каліки, то він був би цілком ви нагороджений за свій щедрий подарунок.

Після сумлінного читання Біблії впродовж місяця Данилко дізнався про шлях спасіння, про те, що слухатися Бога – це допомагати іншим цей шлях пізнати.

– Недобре тримати всі ці благословенні істини лиш для себе, – казав він.

І Данилко думав про це, доки йому, нарешті, не відкрилася проста, але дуже гарна праця, котру він міг робити для свого Господа.

Його ліжко стояло біля вікна з низьким підвіконням. Якось він дістав олівець і папірці, на яких писав вірші Святого Писання, і кидав їх вниз на шумну вулицю з написом: «Перехожий, прочитай, будь ласка!»

Він сподівався, що таким чином хтось зможе дізнатися про Ісуса і шлях спасіння. Його служіння любові тривало кілька тижнів. Якось ввечері він почув незнайомі кроки, і високий, гарно вдягнений пан увійшов до кімнати.

– Це ти, юначе, кидаєш на вулицю папірці з віршами з Біблії? – запитав він люб’язно.

– Так, – сказав Данилко, весь сяючи, – а чи не чули ви, щоб хтось хоча б один віршик прийняв до серця?

– Багато, дуже багато! Знаєш, вчора ввечері я підняв один віршик, і Господь через нього благословив мене.

– Я вірю, пане, що Бог все може зробити через Своє Слово, – смиренно відповів хлопчик.

– І я прийшов подякувати тобі особисто, – сказав чоловік.

– Не мені, пане, дякуйте, а Богові. Я лише пишу, а Він благословляє.

– І ти щасливий у цій праці для Господа? – запитав відвідувач.

– О, так! Я дуже щасливий, пане, я забуваю про свою хворобу. І хіба я не радітиму, коли побачу Ісуса і скажу Йому, що як тільки я пізнав Його, то доклав усіх зусиль, щоб служити Йому. Я думаю, що й у вас, пане, є багато шансів послужити Христу, чи не так?

– О, юначе, я нехтував ними, але тепер з Божою допомогою я почну все з початку. Вдома я лишив хворого вмираючого хлопчика. Я повинен був їхати терміново до міста. Коли я на прощання поцілував його, він мені сказав: «Тату, мені шкода, що я нічого не зробив для Христа. Мені соромно з порожніми руками зустріти Його». Ці слова переслідували мене цілий день. І коли я проходив по вулиці, твій маленький папірець упав мені на капелюх, я розгорнув його і прочитав: «Мені треба виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день. Надходить бо ніч, коли жоден не зможе виконувати нічого» (Ів. 9:4). Мені це здалося повелінням з неба. Цей вірш вразив мене і змусив впасти на коліна і помолитися. Я не міг заснути, доки не заспівав псалом: «Кров Христа весь гріх мій змила. Слава, слава Агнцю!» Я називаюсь християнином вже 22 роки, та коли дізнався, хто кидає ці вірші на вулицю, і чому він так робить, то це засоромило мене, і я вирішив трудитися для Господа, Котрому так вірно служиш ти.

Сльози радості котилися по щоках юнака.

– Я не можу стримати сліз, пане, – сказав хлопчик, – це надто зворушливо.

– А де ти дістаєш папір?

– О, це для мене не важко, пане. Я попрохав Грані, щоб на половину грошей, котрі вона витрачає для мене на молоко, вона купувала мені папір. Ви знаєте, пане, я довго не проживу. Лікар сказав, що кілька місяців холодної погоди можуть позбавити мене життя, тому пожертвувати трохи грошей ради мого Господа – це не так вже й багато. Хіба не щасливі ті люди, які можуть відати Ісусові більше?

Відвідувач глибоко зітхнув.

– О, юначе, ти у цій вбогій кімнаті, в сто разів щасливіший від тисяч людей, що сповідують Ісуса, мають час, таланти і гроші, але дуже мало або майже нічого не роблять для Нього.

– Вони не знають Бога, пане , – відповів хлопчик. – Знати – це любити, а любити – значить щось робити. І це не є показна любов.

– Згідний з тобою, Данилку. Але, як тепер бути з тобою? Я повинен щось зробити, щоб тобі жилося краще. Чи не бажаєш ти жити в одному з домів для інвалідів, де тебе доглядатимуть і про тебе піклуватимуться? Там ти будеш бачити дерева і квіти, чути спів пташок. Якщо бажаєш, я можу тебе помістити в один з таких домів, неподалік від мого будинку.

Хлопчик пильно подивився в обличчя відвідувача і через хвилину мовчання відповів:

– Дякую вам, пане, я чув про це раніше, але я не хочу помирати легко, оскільки Він помирав за мене тяжко. Я не хочу, щоб якісь спокуси заволоділи моїм серцем, тому я краще буду дивитися на Нього тут і звершувати цю роботу, доки Він не прийме і не візьме мене до Себе. Для мене достатньо мати дім у вічних небесах з Ісусом.

Відвідувач відчув докори сумління, як ніколи раніше.

– Добре, друже мій, тоді я подбаю про те, щоб ти мав належну їжу і необхідний папір до кінця твого життя. Я все це влаштую через одну християнку. Але перш, ніж я піду, я хочу, щоб ти помолився за мене.

Висловивши своє прохання, він схилив коліна біля ліжка хворого хлопчика, ледь стримуючи ридання, і затулив руками обличчя.

– Господи Ісусе, я знаю, що Ти чуєш мене. Я вдячний Тобі, що Ти послав цього друга, щоб втішити мене. Тепер, Господи Ісусе, він стурбований тим, що не трудився для Тебе у минулому. Допоможи йому бачити, щоб не лишилося нічого не зробленого для Тебе в майбутньому. Дчкую Тобі, Ісусе, за папір, за їжу, які отримуватиму, доки житиму. Можливо, Ти ще продовжиш життя моє, щоб я писав ще вірші з Біблії для слави Твоєї. Тепер, Господи Ісусе, благослови цього доброго друга в усі дні, на усіх шляхах. Прошу це в ім’я Твоє. Амінь.

Пан попрощався з юнаком, але перш, ніж лишити Лондон, він розпорядився, щоб про хлопчика завжди піклувалися, і втішений у серці своєму, повернувся додому з наміром жити для Ісуса. Перш за все він побудував Дім молитви на своїй землі і проповідував Христа односельцям. Сповідавши свій гріх недбалості у ставленні до Господа, він розповідав людям про хлопчика-каліку і його працю. Це багатьох змусило шукати Ісуса. Про вмираючого хлопчика вони дізнавалися час від часу від християнки, котра ним опікувалася. Але не раніш, ніж взимку, коли випав сніг, своєю кришталевою білизною вкривши землю, вони дізналися, що дорогий юнак відійшов до Ісуса.

Цією ж самою поштою був отриманий пакет, в котрому знаходилася безцінна Біблія. Коли ж приятель каліки віддав її молодшому сину, то сталось ось що. У ній був лист, котрий Данилко написав перед смертю: «Щоб ця свята Книга була таким же великим другом ще комусь, як була вона для мене». Ці слова настільки вплинули на юнака, що він віддав своє серце на служіння Господу. Згодом він присвятив себе місіонерській праці серед язичницьких народів у Центральній Африці. Він показував потерту Біблію багатьом туземним християнам, розповідаючи їм про Данилка-каліку і його записки.

Цей чудовий приклад посвячення бідного життя навчає нас, що навіть найбільш несприятливі обставини нашого життя, пов’язані з великими стражданнями, не повинні перешкодити нам бути відданими Ісусу. Тисячі нещасних, знемагаючих душ чекають, щоб ми проявили до них любов. Чи шукатимемо ми в цьому житті зручностей, насолод, життя в розкошах? Багато людей сповідує ім’я Христа, живучи егоїстичним життям! Якщо вмираючий юнак у стражданнях і нужденності міг з радістю відмовити собі в чашці молока, яке могло б підкріпити й освіжити його слабке тіло, то, звичайно, нам можливо зробити щось більше.

  Із книги «Друг дітей».

Підготувала: Рак Інна, м. Копичинці, kulbabka_@ukr.net

На главную


Получайте свежие статьи прямо себе на почту.


Введите свой E-mail и нажмите на кнопку для подтверждения



Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Вы можете оставить комментарий, или Трекбэк с вашего сайта.

Оставить комментарий

.
Рейтинг@Mail.ru Мальчишки и девчонки, а также их родители Каталог Христианских Ресурсов «Светильник»